для проведення навчальної практики

Навчальна дисципліна: «Акушерство, гінекологія і штучне осіменіння  сільськогосподарських тварин».

Місце проведення заняття: клініка технікуму ветеринарної медицини, МТФ ВСК «Колос».

Тема заняття: Діагностика і лікування с/г тварин з післяродовими хворобами.

Мета заняття: Виробити у студентів навички діагностики та лікування основних захворювань тварин, що виникають у післяродовий період.

Оснащення робочого місця: Плакати, живі  сільськогосподарські тварини, рушник, тепла  вода, розчини: йоду, натрія хлористого, спирт, медикаменти. Апарат Еверса, шприци, голки, окситоцин, пітуітрин, гінекологічні свічки, емульсії, мазі.

Правила з техніки безпеки на робочому місці:

1.     Працювати в халатах.

2.     Без дозволу і відповідних вказівок викладача не починати дослідження сільськогосподарських тварин.

3.     Користуватися тільки  відведеним для заняття робочим місцем.

4.     Необхідні інструменти для роботи слід використовувати лише після їх знезараження.

5.     Переходячи під час дослідження від однієї сільськогосподарської тварини до іншої необхідно знову підготувати руки, продезинфікувати інструменти.

6.     Після закінчення роботи  всі використанні інструменти вимити і знезаразити.

7.     Провести особисту гігієну (кожен студент повинен вимити руки  милом і продезинфікувати спиртом)

Завдання:

1.     Вивчити причини захворювань самок в післяродовому періоді на МТФ №1 ВСК «Колос» та свинофермі;

2.     Зібрати анамнез та дослідити хворих тварин з післяродовими патологіями.

3.     Призначити лікування та пролікувати хворих тварин з діагнозом: а)післяродовий парез; б)післяродовий цевіцит; в)післяродовий ендометрит.

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ

    Післяродовий парез (післяродова гіпокальціємія, сота puerperalis) — гостре, безгарячкове, пар а ліче подібне захворювання добре вгодованих високопродуктивних корів, яким згодовували вели­кі кількості концентрованих кормів і яких утримували без активного моціону. Виникає протягом перших 3 днів після родів і виявляється у зниженні вмісту кальцію і цукру в крові, парезі гладеньких і посму­гованих м'язів, паралічеподібному стані глотки, язика, кишок, комі.

    При встановленні діагнозу на захворювання зважають на такі характерні ознаки: непевна хода (іноді після нетривалого збуджен­ня); тремтіння м'язів крупа й кінцівок, що переходить у загальне пригнічення; тварина лежить із закинутою набік головою; S-подіб-ним викривленням шиї, висунутим язиком (рис. 116); апетит, жуйка та румінація відсутні; тактильна й больова чутливість шкіри зни­жені; температура тіла знижена до 35 — 36 °С (рідко буває нормаль­ною); рогівка ока суха, матова, відсутній корнеальний рефлекс.

Рис. 116. Положення корови при післяродовому парезі

а — важка; б — легка (S- подібне викривлення шиї)

    Лікування. Хворій тварині вводять під­шкірно 15-20 мл 20 %-го розчину ко­феїну, 300-400 мл 20 %-го розчину каль­цію хлориду або каль­цію глюконату внутрішньовено, при потребі їх вводять повторно через 6 — 8 год; ін'єктують   внутрішньо м’язово водороз­чинний холекальциферол 4-5 тис. МО; відехол 40 - 50 тис. МО ві­таміну Dз, внутрішньовенно 400 мл 20 %-го розчину глюкози.

    Корову здоюють, дезінфікують вим'я, вводять у кожну дійку стерильний молочний катетер і за допомогою апарата Еверса (рис. 117) нагнітають повітря до надання дійкам пружності й тимпанічного звуку при постукуванні пальцем. Тоді виймають катетери і масажують верхівки дійок. Якщо після цього вони пропускають назовні повітря, то накладають на дійки марлеві лігатури, які знімають через 20 - 30 хв; розтирають солом'яним жмутом тіло тварини (особливо кінцівки й круп) і накривають її теплим покривалом. Якщо через 2-3 год стан тварини не поліпшиться, через 6-8 год повторюють нагнітання повітря у вим'я.

    Доїти корову можна через 12 - 24 год після того, як вона встане.

    При повільному видужуванні тварини треба періодично звільня­ти пряму кишку від калу, сечовий міхур від сечі. При появі ознак тимпанії слід проколоти рубець троакаром і через його трубку ввес­ти антибродильні засоби.

    Ні в якому разі не можна при післяродовому парезі давати лікарські речовини per os (параліч глотки).

    З профілактичною метою за три тижні до отелення необхідно зрівноважити вміст кальцію і фосфору в раціоні корів; їх абсолютна кількість повинна становити не більше 70 г. За 5 - 7 днів до отелен­ня і після цього коровам дають добавки, багаті на кальцій і фосфор, внутрішньом'язово вводять 8-10 тис. МО ліповіду або 200 - 250 тис. МО відехолу, або 700 мкг оксидевіту.

    Післяродовий вульвіт (vulvitis puerperalis) — запалення стате­вих губ, що виникає внаслідок родових травм і проникнення у тка­нили гноєтворних та інших мікроорганізмів. Діагностичними симпто­мами захворювання є набряки статевих губ та навколишніх тканин, їх болючість, підвищення місцевої температури.

Лікування. Відводять і фіксують хвіст збоку; обмивають вульву розчином калію перманганату 1 : 4000 - 1 : 5000, фурациліну 1 : 5000, етакридину лактату 1 : 4000 - 1 : 2000, 2 %-м ваготилом або іншим антимікробним розчином; змащують рани, тріщини, садна 5 %-м спиртовим розчином йоду; видаляють некротизовані ділянки (після попереднього знеболення); на глибокі рани накладають шви. Змащують вульву рідкою маззю Вишневського, іхтіоловою, цинко­вою, пеніциліновою, стрептоміциновою чи іншою маззю.

Післяродовий вестибуліт (vestibulitis puerperalis) — запален­ня переддвер'я піхви та вагініт (vaginitis puerperalis) — запалення піхви, які за видом ексудату бувають серозними, катаральними, гнійно-катаральними та дифтеритичними.

    Для встановлення діагнозу необхідно дослідити стан слизової оболонки переддвер'я та піхви, наявність і вид ексудату.

    Серозний і катаральний вестибуліт і вагініт характеризуються дифузною або смугастою гіперемією, інфільтрацією, болючістю слизо­вої оболонки переддвер'я та піхви з виразками й ерозіями. З вульви при цьому виділяється ексудат, що підсихає на волоссі хвоста і крупа у вигляді кірочок. При гнійно-катаральній формі він слизовий і сли­зово-гнійний, а при дифтеритичній — сіро-коричневий або червоно-коричневий, іхорозний, з домішками часточок некротичних тканин.

    При лікуванні зазначених форм вестибулітів та вагінітів дотри­муються приблизно такої схеми: обмивають вульву, хвіст і сусідні з ними ділянки тулуба теплою водою з милом; видаляють із порож­нини переддвер'я піхви та власне піхви ексудат; при серозному, ка­таральному та гнійно-катаральному вестибулітах і вагініті зрошу­ють переддвер'я піхви та власне піхву 1 - 2 %-м соле-содовим чи концентрованим розчином ка­лію перманганату 1 : 4000 - 1 : 5000, фурацилі­ну 1 : 5000, етакридину лактату 1 : 1000 — 1 : 2000 чи 2-3 %-м розчином ваготилу (рис. 118), а при дифтеритному вестибуліті та вагініті пухкими ватними тампонами змащують слизову оболонку вульви, переддвер'я піхви та власне піхви теплою стрептоміциновою, ксероформною, йодоформною, біоміциновою емульсіями або рі­дкою маззю Вишневського чи вводять у піхву антимікробні свічки, екзутер або інший піноутворюючий препарат. Можна також припудрити слизову оболонку переддвер'я та піхви антимік­робним порошком. Таке лікування треба повто­рювати щодня.

    Післяродовий цервіцит (cervicitis puerperalis) — запалення шийки матки, що виникає одночасно з вагінітом та ендометритом внаслідок травм, інфікування шийки матки під час родів або поши­рення запалення із суміжних органів. Перебігають вони у гнійно-катаральній чи гнійно-некротичній формах.

    При діагностиці цервіцитів звертають увагу на стан слизової оболо­нки, її колір, наявність та вид ексудату, можливі набряки, болючість.

    Для гнійно-катарального цервіциту характерні гіперемія, на­бряки, болючість шийки матки, можливі крововиливи, ерозії та ви­разки на слизовій оболонці. З цервікального каналу виділяється слизово-гнійний ексудат.

    При гнійно-некротичному цервіциті на слизовій оболонці ший­ки матки з'являються фібринозні нашарування та некротичні вира­зки. Ексудат стає брудно-сірим, іхорозним, з домішками некротич­ної тканини.

    Корові з цервіцитом насамперед роблять туалет зовнішніх стате­вих органів, промежини та кореня хвоста, зрошують піхву й піхвову частину шийки матки теплим 1-2 % соле-содовим розчином, розчином фурациліну 1 : 5000, калію перманганату 1 : 1000, етакридину лактату 1 : 1000 та ін.; потім вводять у шийку матки за до­помогою з'єднаного з гумовою трубкою шприца теплий пеніциліновий, стрептоміциновий, синтоміци­новий або інший лінімент, емульсію Вишневського, іхтіолову або преднізолонову мазь, або марлевий бинт, просочений цими препаратами. Мож­на ввести в шийку матки йодинол або бактерицидну свічку, промасажувати и через пряму кишку і застосувати тепло на ділянку крупа (рис. 119).

    Повторюють лікування щодня до видужання тварини.

    Післяродовий ендометрит (endometritis puerperalis) виникає внаслідок пошкоджень та інфікування слизової оболонки матки під час родів та при відокремленні посліду і перебігає гостро, у катара­льній, катарально-гнійній або фібринозній формі.

    Досліджуючи тварину, підозрювану на ендометрит, насамперед цікавляться, коли і як у неї перебігали роди й післяродовий період; звертають увагу на виділюваний з родових шляхів ексудат — його кількість, колір, консистенцію. Досліджують ректально стан матки — її розміри, товщину стінок, їх фригідність, болючість, наявність флук­туації. Не залишають поза увагою загальний стан тварини, її темпе­ратуру, пульс, дихання, апетит, стан систем організму.

    При катаральному та катарально-гнійному ендометритах з ро­дових шляхів виділяється відповідно слизовий або слизово-гнійний ексудат, який виявляють на підстилці біля тварини, у її піхві і у вигладі кірок на корені хвоста та вульві. При ректальному дослідженні матка флуктує, болюча, однак при погладжуванні слабко скорочується.

    Загальний стан тварини при катаральному ендометриті мало змінений, при катарально-гнійному та фібринозному — дещо при­гнічений, апетит знижений, спостерігається незначне підвищення температури.

    При фібринозному ендометриті ексудат сіро-жовтий або жовто-бурий з пластівцями фібрину.

    При некротичному метриті ексудат водянистий брудно-сірий або червонуватий з неприємним іхорозним запахом, з домішками некротичних тканин (у ньому виявляють відторгнуті, змертвілі карункули або їх частини). Матка при ректальному дослідженні збі­льшена, нерівномірно щільна, надто болюча. Загальний стан твари­ни пригнічений, апетит погіршений або відсутній, часті атонії пе­редшлунків, проноси, температура значно підвищена.

    Для гангренозного метриту характерні каламутні, буро-червоні або темно-сірі з іхорозним запахом виділення з домішками некро­тичних частинок. При ректальному дослідженні виявляють згрубі­лу, болючу, атонічну матку. Тварина пригнічена, вона більше ле­жить, апетит і молокоутворення значно знижені, спрага й темпера­тура тіла підвищені.

    Лікуючи хвору на будь-яку форму ендометриту тварину, потрібно пам'ятати, що при несвоєчасному та некваліфікованому втручанні в процес він може набути хронічної форми з тимчасовою або навіть постійною неплідністю. Насамперед тварині треба створити умови, що сприяють швидкому видужуванню. Тому переглядають раціон тварини, залишивши в ньому легкоперетравні, високопоживні з ви­соким вмістом вітамінів та мінеральних речовин корми. Обмивають задню частину тулуба тварини. У її стійлі постійно має бути чиста м'яка підстилка. Роблять щоденні ін'єкції утеротонічних засобів, зокрема окситоцину чи пітуїтрину — підшкірно 25 — 30 ОД (5 — 6 мл), внутрішньовенно 15 — 20 ОД (3 — 4 мл) у 40 — 50 мл 40 %-го розчину глюкози; комбіновано 30 — 40 ОД фолікуліну або 3-4 мл 0,1 %-го олійного розчину синестролу двічі, з 24-годинним інтервалом і че­рез 2-3 год окситоцин чи пітуїтрин у зазначених дозах; 10 - 15 мл 0,02 %-го ергометрину, 10 — 15 мл 0,05 %-го ерготаміну, 3 — 5 мл 2 %-го синестролу, 1-3 мл 0,5 %-го прозерину, 1-3 мл 0,1 %-го карбахоліну, 8-10 мл 1 %-го прегнантолу.

    При катаральному та катарально-гнійному ендометритах можна через кожних 2-3 дні здійснювати ректальний масаж матки. Для пригнічення розвитку мікрофлори можна ввести в матку 100 - 150 мл теплої (38 - 40 °С) олійної суспензії антибіотиків, 2-3 %-го іхтіолу, 2-3 %-го ваготилу, розчину етакридину лактату 1 : 1000 - 1 : 2000. Можна також ввести в матку 2 — 3 свічки трициліну або 1 — 2 болюси екзутеру, метромаксу, фуразолідонових паличок. Роблять внутрішньо м’язові ін'єкції антибіотиків по 3 — 5 тис. ОД на 1 кг маси тварини, попередньо перевіривши чутливість до них мікрофлори; вводять внутрішньовенно 100- 150 мл 10 %-го розчину норсульфа­золу або стільки ж 10 %-го розчину етазолу.

    При некротичному та гангренозному метритах особливу увагу звертають на підвищення захисних функцій організму, застосовуючи внутрішньовенні введення 40 %-го розчину глюкози (200 — 300 мл), 10 %-го розчину кальцію хлориду чи кальцію глюконату (100 — 200 мл).

    Із засобів патогенетичної терапії можна застосовувати надплевральну новокаїнову блокаду за В. В. Мосіним та внутрішньовенні ін'єкції 0,25 %-го розчину новокаїну на ізотонічному розчині натрію хлориду, вводячи його щодня або через день з розрахунку 1 мл на 1 кг маси тварини.

    Добрі результати дають внутрішньоаортальні введення антибіо­тиків — пеніциліну 500 тис. - 1 млн ОД чи стрептоміцину 1 млн ОД у 80 — 100 мл 1 %-го розчину новокаїну, виконуючи аортопункцію за І.І. Вороніним або Д. Д. Логвиновим.

    У першому випадку беруть голку 15 - 18 см завдовжки, діаметром 2 мм зі скошеним під кутом 45° кінцем і, ввівши її зліва тварини спе­реду останнього ребра на рівні верхнього контура клубово-реберного м'яза під кутом 33° до горизонтальної площини, просувають її аж до упору в тіло хребця. Потім відтягують її назад на 1 - 2 см, зміщують кінець з тіла хребця і знову заглиблюють на 1,5 - 2,5 см під кутом 45° до горизонтальної площини в напрямку до аорти. Під час дотику голки до аорти відчувається пульсація. Вводять кінець голки на 0,7 - 1 см в аорту, під'єднують апарат і ін'єктують антибіотик.

    Для пункції аорти за Д. Д. Логвиновим беруть голку завдовжки 18 см, діаметром 2 мм і вводять її справа посередині заднього краю поперечнореберного відростка 4-го поперекового хребця під кутом 25 — 30° до медіанної лінії до упору в тіло хребця. Потім зміщують кі­нець голки на 0,5 см вправо і заглиблюють на 4 — 5 см в напрямку до аорти. Поява пульсуючого струменя крові свідчить про прокол аорти.

    При лікуванні тварин з післяродовими ендометритами треба пам'ятати, що наявна у матці мікрофлора, її токсини та продукти тканинного розпаду з первинного осередку запалення можуть про­никнути в лімфу і кров та викликати сепсис. Тому особливу увагу потрібно звертати на підвищення захисних сил організму тварини, забезпечуючи її легкоперетравними доброякісними кормами, чис­тою водою, широко застосовуючи загальнотонізуючу, новокаїнову те­рапію, внутрішньовенні введення антибіотиків, постійно стежити за температурою тіла, роботою інших систем та органів. Різке підви­щення, як і різке зниження температури, чи її різкі перепади є не­сприятливою прогностичною ознакою.

КОНТРОЛЬНІ ЗАВДАННЯ

1.     Які причини викликають післяродові ускладнення;

2.     Які клінічні ознаки післяродового парезу у корів;

3.     Яке лікування застосовують при післяродовому парезі;

4.     Які післяродові хвороби матки зустрічаються у корів;

5.     Як лікують післяродовий ендометрит у корів;

6.     Як лікують післяродовий ендометрит у свиней;

7.     Як лікують післяродовий ендометрит у собак і кішок.

Домашнє  завдання. Повторити  матеріал  з  використанням  посібника: Яблонський В.А. (практикум), с.201-209

Після виконання завдання студенти повинні

знати причини післяродових ускладнень у тварин;

вміти проводити лікування при післяродових хворобах

Інструктивну картку підготувала викладач                     Гордієнко В.П.